Вкрадено у одеситів Загроза державності

Як підприємство тісно інтегроване з країною-агресором є постачальником засобів зв’язку української армії або на кого працює одеська мерія

В попередньому розслідуванні “Електронний квиток – посередники, гра в наперстки або нова схема від Одеської мерії?” щодо впровадження в Одесі безготівкових розрахунків за проїзд в міському транспорті, в моєму полі зору з’явилась компанія ТОВ «Телекарт-Прилад».

Після публікації мого розслідування Одеська міська рада прийняла рішення № 2447-VII від 04.10.2017, яким затвердила Положення про умови проведення конкурсу з відбору інвестора для впровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду в міському пасажирському транспорті загального користування м. Одеси, http://omr.gov.ua/ru/acts/council/99953/.

В даному документі лишились недоліки, так і ж як у оприлюдненому проекті, а саме встановлення дискримінаційних за свою суттю вимог до інвестора, як приклад, п.2.3 з розділу “2. Вимоги до інвестора”: “Наявність територіального сервісного центру в м. Одесі, здатного забезпечити гарантійний та післягарантійний ремонт валідаторів та іншої апаратної частини для автоматизованої системи обліку оплати проїзду в найкоротші терміни”. Для мене лишилось не зрозумілим, чому іноземний інвестор ще до початку конкурсу вже повинен мати територіальний сервісний центр в Одесі, при цьому територіальний сервісний центр повинен бути саме в м.Одесі, а не в Крижанівці, Таїровському, Радужному чи деінде поблизу Одеси.

Не менш суперечливим лишається п.2.5: “Наявність власного конструкторського бюро з досвідом розробки та впровадження проектів на транспорті не менше 5 років” Навіщо власне конструкторське бюро?

Але подібні дискримінаційні вимоги до учасників конкурсу стають зрозумілими, коли подивитись на тих, хто опікується цим проектом. Основним лобістом виступає віце-мер Павло Вугельман, якого називають симпатиком проекту впровадження електронного квитка групи “Герц”. Одна з компаній з цієї групи ТОВ “Укрсітікард” виступає розповсюджувачем картки Odessacard (карта туриста Одеси). При цьому, п.1.4 вимог до системи та обладнання передбачено обов’язковість роботи системи саме з карткою Odessacard, що є ще однією з дискримінаційних умов конкурсу.

Крім дискримінаційних за суттю вимог до учасників конкурсу та обладнання, що були затверджені рішенням № 2447-VII від 04.10.2017, Одеська міська рада планує встановити певні обмеження до методів оплати за проїзд через проект Правил користування міським пасажирським автомобільним та електричним транспортом в м. Одесі , які на даний момент проходять громадські слухання (http://omr.gov.ua/ru/news/98857). Зокрема, проектом передбачено, що проїзним документом лише “паперовий (з QR-кодом) або електронний (з вбудованим NFC-чипом), попередньо сплачений носій інформації, що після його реєстрації надає право проїзду на міських маршрутах загального користування м. Одеси”.
Тобто будь-яких оплат з телефонів, смартфонів, банківських карт (того ж Приват) ви не побачите.
Одесити для проїзду будуть вимушені придбавати пластикові картки стандарту Mifare Ultralight C або його аналог (як вказують вищезгадані умови конкурсу).
Не зрозумілим є те, навіщо вимагати від інвестора застосування карток за технологією 2008 року (саме тоді Mifare розробило технологію Ultralight C – https://ru.wikipedia.org/wiki/Mifare), якщо Mifare виробляє і більш сучасні безконтактні картки, які краще захищені від зламу?
https://www.mifare.net/wp-content/uploads/2015/02/MIFARE-Contactless-IC-portfolio-2017.pdf
І чому саме картки Mifare? Зважте, що за умовами конкурсу інвестор буде ще 10 років експлуатувати картки, вироблені за технологією 2008 року (незважаючи що вже тепер є більш продвинуті технологі, які стануть ще більш розвинутими за найближчі 10 років).

Невже подібні дискримінаційні вимоги до інвестора та абсурдні вимоги до проїзних документів прописані лише для забезпечення перемоги в конкурсі лише компанії, яку і пролобіює віце-мер Вугельман та яка буде підконтрольна групі “Герц”?
Невже такою компанією стане ТОВ «Одеська міська картка», де керівником є відомий Олександр Малін, а засновниками виступають ТОВ “Герц” та ТОВ “Телекарт”.
Якщо з ТОВ “Герц” все зрозуміло (http://ow.ly/MZit30f0DUd), то ТОВ “Телекарт” більш цікава компанія. Її єдиним засновником виступає відомий одеський суб’єкт господарювання ТОВ “Телекарт-Прилад”, яке згідно з даними власного сайту є виробником пластикових карт на основі модуля MIFARE ® Std MF1MOA2S50 (який до речі також використовувався при першій спробі впровадити безготівкові розрахунки за транспорт в Одесі в 2005 році – невже під аналогом Mifare Ultralight C розуміють модулі такого давнього виробництва?)
http://telecard.odessa.ua/ru/produktsiya/sistemy-b-n-platezhej-dlya-goroda/plastikovye-karty

Для довідки. ТОВ «Телекарт-Прилад» (попередня назва – ТОВ «БДС»), код ЄДРПОУ 13881657, дата державної реєстрації 17.04.1997, юридична адреса м.Одеса, Люстдорфська дорога, 162, тел.(048)7116070.
Директор Козлов Олексій Сергійович (акаунт на Фейсбуку https://www.facebook.com/profile.php?id=100001617881680). Засновниками рахуються вже згаданий Козлов Олексій Сергійович, а також Козлова Людмила Порфиріївна і Козлова Ольга Сергіївна.
Серед видів діяльності фігурує «виробництво зброї та боєприпасів».

Вказаному підприємству присвячена сторінка у Вікіпедії, при цьому, дотепер на цій сторінці вказано, що ТОВ «Телекарт-Прилад» має структурний підрозділ Конструкторське бюро «Радіозв’язок» в м.Севастополь, на території окупованого Криму. Крім того, підприємство має філію в Москві (Росія).

https://uk.wikipedia.org/wiki/Телекарт-Прилад

Безумовно, на теперішньому офіційному сайті Телекарту http://telecard.odessa.ua/ про такі структурні підрозділи жодної інформації не має.

Але досі в інтернеті є попередня версія офіційного сайту Телекарту http://old.telecard.odessa.ua/ (при цьому, перевірка за допомогою http://whois.domaintools.com показала, що це лише різні версії одного сайту Telecard.odessa.ua за ІР-адресою 185.70.110.150).

Так от. На попередній версії офіційного сайту ТОВ «Телекарт-Прилад» вказано його партнерів та філії:

  • ТОВ «Телекарт-2» (Росія, м. Москва, 11-а вул. Текстильників, 1, кімн.705, електронна пошта [email protected]);
  • СП «Белтелекарт-М» (Білорусь, м. Мінськ, вул. Купревича, 1/4, кімн. 307, сайт www.beltelecard-m.by, електронна пошта [email protected])
  • Київська філія ТОВ «Телекарт-Прилад» (м. Київ, пр. Московський, 23)

Дійсно, в Росії існує ТОВ «Телекарт-2», ОГРН 1037739508762, ІПН/КПП 7743000652/772201001, дата державної реєстрації 17.02.2000, юридична адреса: м.Москва, проїзд 1-й Грайворонський, 2а. Генеральний директор Рогова Надія Олександрівна. Засновник Багіров Азим Джаміль Огли.

Але зареєстровані у нього види діяльності (зокрема, основний – оренда та управління власним чи орендованим нерухомим майном) свідчать, що ця компанія на даний момент не має жодного відношення до виробництва засобів зв’язку чи зброї.

Проте, окремі бази даних (із застарілими даними) показують ТОВ «Телекарт-2» як телекомунікаційну компанію, серед контактів якої є вже згадана електронна пошта [email protected] (тобто пошта з старої версії сайту одеського підприємства «Телекарт-Прилад»), наприклад, як тут

чи тут

Білоруський підрозділ – Спільне білорусько-українське товариство з обмеженою відповідальністю «Белтелекарт-М» – був утворений 09.07.2003 року як системний інтегратор та торговий представник заводу «Телекарт-Прилад». Білоруси впроваджували автоматизовані системи контролю обліку електроенергії, але не тільки в Білорусії, але й в Росії.

Проте, в 2015 році «Белтелекарт-М» припинив існування, але на своєму сайті зазначив, що після його ліквідації продукцію ТОВ «Телекарт-Прилад» реалізують інші білоруські компанії – ТОВ «Алінея ТМ» (УНП 691815517) та ТОВ «Енергоконтур» (УНП 191769463), які до речі, мають однакові юридичну та поштову адреси. http://www.beltelecard-m.by http://alinea.by/contacts.html http://ekontur.by/o-kompanii/

При цьому на сайті ТОВ «Енергоконтур» є сертифікат, виданий ТОВ «Телекарт-Прилад»

Більш цікавою є інформація відносно конструкторського бюро в Севастополі.
Детальний пошук інформації підтвердив наявність у ТОВ «Телекарт-Прилад» щонайменше до травня 2014 року підрозділу в Севастополі.
Саме в Конструкторському бюро «Радіозв’язок» ТОВ «Телекарт-Прилад» працювали 4 викладачі кафедри «Радіоелектроніка і телекомунікації» Севастопольського державного університету.
https://www.sevsu.ru/univers/iriib/rt (вкладка «Преподаватели»)

Директором конструкторського бюро «Радіозвязок» ТОВ «Телекарт-Прилад», щонайменше – протягом 2009-2014 років, був Долгушев Сергій Васильович (29.06.1957 р.н., був зареєстрований за адресою: м. Севастополь, вул. Хрусталева, 89, кв.7), який також був випускником Севастопольського державного університету.

http://rt-sevastopol.ru/view_user.php?id=166

В травні 2014 року Долгушев С.В. як директор КБ «Радіозвязок» ТОВ «Телекарт-Прилад», м.Севастополь, був членом організаційного комітету «Сучасні проблеми радіотехніки і телекомунікацій РТ-2014», що проводився в Севастопольському національному технічному університеті (саме так він називався в 2014 році)
http://rt-sevastopol.ru/conf2014stud/inf2014ru.pdf

Якщо ви гадаєте, що з початком російської окупації діяльність КБ «Радіозв’язок» в м.Севастополь припинилась, то ви помиляєтесь.
Так, вже 17.07.2014 було утворено російське Акціонерне товариство «КБ радіозв’язку», ОГРН 1149204009074, ІПН/КПП 9201003022/920101001, юридична адреса: м.Севастополь, шосе Фіолентовське, 1/2. Генеральним директором став Долгушев Сергій Васильович. Крім того, він став акціонером із часткою 24%. Іншим акціонером стало Товариство з обмеженою відповідальність «Тира», яке знаходиться м. Санкт-Петербург (Росія), а директором є Житомирський Савелій Маркович.
Одночасно, Акціонерне товариство «КБ радіозв’язку» увійшло в Групу промислових компаній «Корпорація «Тира», яка тісно співпрацює із збройними силами Росії, силовими відомствами тощо.
http://dfnc.ru/intervyu/shtuchnyj-gosoboronzakaz-tozhe-rentabelen/

До речі, серед друзів Олексія Козлова на Фейсбуку рахуються і Савелій Житомирський, директор російського ТОВ «Тіра» (https://www.facebook.com/profile.php?id=100008463827048), і Сергій Долгушев, директор севастопольського АТ «КБ радіозв’язку» (https://www.facebook.com/sergey.dolgushev.7)

 

У зв’язку з чим, особливу увагу приділити тому що зазначено на сайті корпорації «Тира» відносно приєднання до неї КБ «Радіозв’язок» – про те, що процес інтеграції почався ще в 2013 (!) році – за рік до російської окупації Криму
http://tira.ru/groups-of-companies/kb-radiosvyazi

До цього усього треба додати, що ТОВ «Телекарт-Прилад» брав участь в російських виставках озброєнь та військової техніки, наприклад, в 2008 році
https://www.autocentre.ua/kommercheskie/voennaya-tehnika/startovaya-ploschadka-vpk-280232.html

Зрозуміло, що в Україні багато підприємств, які тісно економічно інтегровані з країною-окупантом. Але скільки з таких підприємств є постачальниками засобів зв’язку української армії?
Ось це їх рекламні ролики за 2011 рік, де демонструється радіообладнання, що прийнято на озброєння українською армією (на англійській та російських мовах)

В 2014 році, коли ТОВ «Телекарт-Прилад» перебуває в скрутному фінансовому становищі, в ЗМІ з’являється інформація, що вказане підприємство було постачальником української армії, і що фінансова скрута пов’язана саме з боргами Міністерства оборони України

http://dumskaya.net/news/krupnejshee-hi-tech-predpriyatie-odessy-na-grani-041008/

В тому ж 2014 році, у листопаді, на попередній версії сайту підприємства з’являється новина, що ТОВ «Торговий Дім Телекарт-Пром» (зараз це інтернет-магазин) є офіційним представником та представляє інтереси російського ВАТ «Муромський радіозавод». Хоча новину видалили, але її частина залишилась на головній сторінці http://old.telecard.odessa.ua/.

В тому ж 2014 році, у листопаді, на попередній версії сайту підприємства з’являється новина, що ТОВ «Торговий Дім Телекарт-Пром» (зараз це інтернет-магазин) є офіційним представником та представляє інтереси російського ВАТ «Муромський радіозавод». Хоча новину видалили, але її частина залишилась на головній сторінці http://old.telecard.odessa.ua/.

В 2015 році в газеті «Дзеркало тижня» відносно Телекарта писали:
«Досить цікаво, що в 2004 р. ізраїльська компанія Tadiran спокушала Київ вигідною угодою — передачею технологій виробництва та налагодженням виробничої лінії (навіть підприємство підібрали на вулиці Дегтярівській) для випуску сучасних цифрових засобів зв’язку. Але Україна як країна заповзятливих і беручких людей ізраїльтянам відмовила і створила своє приватне підприємство — “Телекарт-Прилад”. Цілком перспективне.
І хоча за останні роки було прийнято на озброєння ЗСУ 22 одиниці різних засобів зв’язку від “Телекарт-Прилад”, загалом організатори прорахувалися — ніхто армію переоснащувати тоді не збирався (на розробки підприємство витратило майже 100 млн грн власних коштів, натомість у 2007-2008 рр. у ЗСУ було поставлено близько півтори сотні УКХ-радіостанцій).
Коли ж у дім прийшла війна, у цій галузі все відбулося, як у водевільному сюжеті: КБ радіозв’язку опинилося на окупованій території у Криму. Тобто орієнтуватися на національного виробника тепер не випадає як мінімум у нинішній воєнний час. Інакше кажучи, через 11 років українська армія опинилася в тій самій точці — як і раніше без зв’язку. Більше того, у використанні вже поставлених станцій “Телекарт-Прилад” Генштаб убачає цілком обґрунтовані ризики: алгоритми передачі даних можуть опинитися в росіян, що означає отримання противником доступу до переданої у військових радіомережах інформації».

https://dt.ua/internal/zv-yazok-dlya-armiyi-strategichne-pitannya-nomer-odin-_.html

А вже в травні 2016 року Військове телебачення України називає «Телекарт-прилад» розробником систем зв’язку для Збройних сил України. В їх сюжеті генеральний директор Олексій Козлов говорить про розробку в інтересах армії командно-штабних машин на базі нових БТР

Невже Міністерство оборони України вже не вбачає ризиків перехоплення інформації російськими терористами при використанні обладнання «Телекарт-Приладу»? Адже севастопольське КБ було розробником значної кількості продукції підприємства.

Отже маємо, що Одесі та одеситам особи, що засіли в одеські мерії, нав’язують до обов’язкового використання для оплати за проїзд картки, вироблені за технологією 2008 року, при цьому вироблені компанією, тісно інтегрованою з російською економікою. І такими картками нас змушують користуватись найближчі 10 років, навіть за умови революційних змін в технологіях – адже Одеська міська рада прописала саме такі умови.

P.S. За лаштунками цього розслідування залишилось велике фінансово-майнове питання: звідки «Телекарт-Прилад» узяв кошти на будівництво нового заводу та закупівлю новітнього на той момент заводського обладнання. Це занадто великі кошти, щоб керівник та одночасно засновник підприємства Сергій Козлов міг узяти в кредит.
Його син, нинішній генеральний директор ТОВ «Телекарт-Прилад», стверджує, що завод був збудований у співробітництві з ПАТ «Укртелеком».
http://nikmedia.com.ua/news/view/20271
Але в 2002 році, коли відбувалось будівництво, «Укртелеком» ще перебував у державній власності і «Телекарт-Прилад» не входив до його активів

За легендами, що ходять навколо заводу, фінансову проблему Телекарта свого часу допомогли вирішити члени сім’ї одного з колишніх Президентів України, але це тільки легенда.

Планую присвятити цьому питанню ще одне розслідування

 

Григорій Козьма